ЗЛОВМИ́СНИЙ, а, е.
1. Який має злі наміри. [Норма:] Ти сприймав життя як подарунок долі: подарунок, що ні до чого не зобов’язує. Коли ж те саме життя пред’явило тобі рахунок, ти, наче зловмисний неплатник, утік до Європи (Галан, І, 1960, 445).
2. Який здійснюється із злим наміром. — Ваше превосходительство,— почав Петров, — я випадково довідався про існування таємного, заснованого із зловмисними цілями товариства в місті Києві (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 599.