ЗЛОВТІ́ШНИЙ, а, е. Сповнений зловтіхи. Пригадалося все: зустріч із Зінькою біля річки і її очі, й зловтішні слова, коли говорила вона, не криючись, що любить Прохора (Шиян, Баланда, 1957, 168); Зловтішна посмішка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 599.