ЗЛО́ДІЙ, я, ч.
1. Той, хто займається злодійством. Брат Соловейків злодій: украв сивого вола в Кайдаша та і загнав на злодійський ярмарок у Жашків (Н.-Лев., II, 1956, 11); Стріляв ..папа в злодіїв, що залізли крізь вікно і винесли з дому геть чисто всю одежу (Смолич, II, 1958, 14); * У порівн. Я той самий, котрого ви років п’ять тому назад боялись, як злодія, мало не розбійника… (Коцюб., І, 1955, 450); // Про звірів, птахів, що крадуть їстівне. Не розбігається [гурт овець] одно туди, друге сюди, так, як рогата худоба. А все купою. Г-ге! А медвідь, злодій, тілько й чекає на те (Фр., IV, 1950, 25); Хитруватий злодій-лис Лантух гречки, тихо вніс (Стельмах, Колосок.., 1959, 72).
2. Зрадник, злочинець. Не спиться, вам, парламентські витії, Масні злодії, в орденах кати (Рильський, III, 1961, 71).
◊ Кишенько́вий зло́дій див. кишенько́вий; На зло́дієві ша́пка гори́ть див. ша́пка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 599.