ЗЛОДІЙКУВА́ТИЙ, а, е. Схильний до злодійства; нечесний, хитрий. На нашому кутку був хлопець Архип. З ним нам не веліли товаришувати, бо він був злодійкуватий дуже й брехливий (Вас., II, 1959, 467); Ось тут виріс найбільший сонях, з головою завбільшки з миску. Та злодійкуваті горобці внадились видзьобувати насіння (Донч., IV, 1957, 49); // Який виражав схильність до злодійства, нечесність, хитрість. Злодійкувате його обличчя уперто схилилося вниз (Вас., І, 1959, 342); — О, і ти вже встала! — вигукнув Єгипта і, наче вмившись своєю злодійкуватою усмішкою, справді відступився, дав дівчині місце біля умивальника (Гончар, Тронка, 1963, 258); Трохи згодом до Оксани прибіг Павло Лущик, молодий, плечистий, з темними злодійкуватими очима парубок (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 600.