ЗЛОДІЙКУВА́ТО, присл. З побоюванням, крадькома. Вітя їсть мед швидко, зажерливо, злодійкувато зиркаючи навкруги очима (Вас., III, 1960, 332); Він став бувати у квартирі Вальновських, але якось злодійкувато, крадькома, намагаючись не зустріти Ганниного батька (Собко, Нам спокій.., 1959, 143); Злодійкувато озираючись, через ріку перелетіла сорока (Донч., IV, 1957, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 600.