ЗЛОСТИ́ВО. Присл. до злости́вий. Філіпчук злостиво усміхнувся.— Забавний ви, пане Завадко, перепрошую, що я так висловився! (Вільде, Сестри.., 1958, 137); На перших же десятках метрів від берега океанські хвилі злостиво карали мене (Ле, Клен. лист, 1960, 233); Не хочеться думати, що Василь лихий, що іронізує злостиво (Мушк., Серце.., 1962, 47)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 604.