ЗЛУКА́ВНУВАТИ, ую, уєш, док., рідко. Те саме, що злука́вити. Не можна було йому злукавнувати, щоб хорошенько подивитись на свою Марусю (Кв.-Осн., II, 1956, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 606.