ЗЛЮТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до злютува́ти. Злютовані одним розчином, усі ланки в піраміді щільно пов’язані між собою (Полт., Повість.., 1960, 512); Кінь заіржав і ударив кованим копитом злютовану морозом землю (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 7); В любові, у гніві, як треба, злютовані ми, як один (Сос., II, 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 607.