ЗЛЮТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Скріплюючи, спаюючи, робити міцним, твердим. В будові бетоном злютуєш каміння, Вогнем свого серця його зігрієш (Дор., Серед степу.., 1952, 80).
2. перен. Об’єднувати в одно нерозривне ціле; зв’язувати, згуртовувати. З його смертю зникла й та сила, що злютовувала, держала купи всю родину (Вітч., 4, 1965, 201); Алі-баша недурне роздмухував войовничий настрій султана. Він розумів, що лише війна на деякий час злютує кров’ю нетривку державу Османа (Тулуб, Людолови, II, 1957, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 607.