ЗЛЯ́КАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зляка́ти. Червона, як жар, злякана й засоромлена, пішла Василина в пекарню (Н.-Лев., II, 1956, 50); Притихлий і зляканий, згорнувши міхи, на стільчику сидів сліпий Вихтір (Тют., Вир, 1964, 385).
2. у знач. прикм. Охоплений ляком, страхом; переляканий. А люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята, Позамикалися у хатах (Шевч., II, 1953, 150); Злякана коняка, згубивши хазяїна, несамовито скаче полем (Мирний, І, 1954, 359); // Який виражає ляк, страх. Багато очей сумних і зляканих нетерпляче дивились на нього (Головко, II, 1957, 349); Жінка побачила Мірошниченка, підвелася, і зляканий осміх промайнув по її скорботно гарному обличчю (Стельмах, II, 1962, 211); Зляканий голос.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 608.