ЗЛЯКА́ТИСЯ і рідко ІЗЛЯКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Відчути ляк, страх; перелякатися. Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг (Котл., І, 1952, 104); [Женя:] Думаєш, як у перший раз мене сполохала, то я й тепер тебе злякаюсь?.. (Кроп., II, 1958, 447); — Що тобі, Катре? — питаю.— Чи ти батька ізлякалася? (Вовчок, І, 1955, 224); Сама Санька, мабуть, до смерті злякалася свого вчинку (Донч., III, 1956, 29); // Здригнутися від несподіванки. — Чого се Мар’я Іванівна так зажурилася? — роздалося тихе питання ззаду Христі, аж вона злякалася (Мирний, III, 1954, 152); Я побачив дядька Тимоху біля кузні. Стиха я підійшов і глянув на його. Глянув і злякався: обличчя бліде, очі позападали, якась мука світиться в їх (Гр., І, 1963, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 608.