ЗЛІСТЬ, зло́сті, ж.
1. Почуття недоброзичливості; злоба (у 1 знач.). Було й так, що пан.. бив [хлопця].. Гірко прийшлося хлопцеві таке життя, злість накипіла в молодому серці (Мирний, І, 1949, 261); Тимко стояв, знявши картуза, і чорна грудка злості на брата розтавала у його серці (Тют., Вир, 1964, 349).
2. Почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість. Вона замітала горниці й кидала стільцями од злості (Н.-Лев., II, 1956, 78); Він заговорив роздратовано, із злістю: — Вже донесли (Донч., V, 1957, 555).
◊ Злість бере́ (бра́ла, взяла́, забира́є і т. ін) — те саме, що Зло бере́ (бра́ло, взяло́, забира́є і т. ін.) (див. зло1). Навіть злість брала, що Іван так побивається дуже за нею (Коцюб., II, 1955, 339); Починала забирати злість. Скільки роботи, а воно [сонце], як нарочито, світить (Ле, Ю. Кудря, 1956, 14); Зганя́ти (зго́нити, зігна́ти, зогна́ти) злість див. зганя́ти; Зрива́ти (зірва́ти) свою́ злі́сть див. зрива́ти; Ковта́ти злість див. ковта́ти; На злість — те саме, що На зло (див. зло1). Молоді й посивілі Карнавалять на вулиці там [у Севільї]: Не тому, що безжурне дозвілля, А навмисне — на злість ворогам! (Мур., Осінні сурми, 1964, 11); Як (на́че і т. ін.) на злість — те саме, що Як (на́че і т. ін.) на зло (див. зло1). Погода тут, як на злість, бридка — іде сніг і зараз розтає, вітер противний (Л. Укр., V, 1956, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 595.