ЗЛІ́ЧУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗЛІЧИ́ТИ, злічу́, злічи́ш, док., перех. і без додатка, рідко. Способом лічби визначати кількість, суму і т. ін. кого-, чого-небудь. [Мохаммед:] Я злічив всі зморшки у неї на обличчі… (Л. Укр., II, 1951, 339); Не злічити, як багато нарубав вугілля тато (Уп., Вірші.., 1957, 174).
ЗЛІ́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗЛІЧИ́ТИ, злічу́, злі́чиш, док., перех., рідко. Лікуючи, відновлювати здоров’я; виліковувати. Злічи мою дочку; // перен. Позбуватися чого-небудь. Ні, доню, голубко, Цього не злічити: Настало те врем’я, Що треба любити (Пісні та романси.., II, 1956, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 597.