ЗМ’Я́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зм’я́кнути; // у знач. прикм. Мідяні труби простягали, безвладно покручені кінці, сплющені, зм’яклі, наче стоптані кишки, і червона іржа од вогню виступала на них кривавим потом (Коцюб., II, 1955, 94); Спробував [Храпков] свої зм’яклі біцепси на руках (Ле, Міжгір’я, 1953, 479).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 636.