ЗМАРНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до змарнува́ти. Мов той вигнанець, молодість свою Я звав з минувшини: — Де щезла ти, ледащо? Чому так скупо тішила мене, У фронтових полях, в гримучих хащах Змарнована? (Мур., Осінні сурми, 1964, 36); Хірургом Друзь став пізно. Будь-що має він надолужити два роки, змарновані до війни, та чотири, відібрані війною (Шовк., Людина.., 1962, 11); // у знач. прикм. Соломія знесилилась і впала, їй жаль стало молодого змарнованого життя — і вона заплакала (Коцюб., І, 1955, 363); // змарно́вано, безос. присудк. сл. Брала злість, що довгожданий і радісний день так змарновано (Кучер, Чорноморці, 1956, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 612.