ЗМЕТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Рвучко, стрімко підняти, підкинути вгору. Пробуравлена [кулями] смужка сухої землі одночасно зметнула вгору кілька димків, запорошила йому очі (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 538); * Образно. Вийдуть женці, як солдати, строєм. Пісню зметнуть, як в поході колись (Шпорта, Вибр., 1958, 51); // неперех. Те саме, що змахну́ти 1. Гримнув постріл. Індієць зметнув руками й упав (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 92).
2. перех. Різким рухом змести, скинути щось звідки-небудь. Зметнувши крихти з столу на підлогу, Приник до лампи збуджений Сергій (Бажан, І, 1946, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 616.