ЗМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм., рідко, перед ким і без додатка. Звертати з дороги, даючи кому-небудь пройти, проїхати. Силою віяло від Мокеїча, від його розхристаних, загорілих.. грудей. Не зминав перед ярмарковими багачами — самі вони зминали перед ним (Гончар, І, 1959, 39); Дивились [Коропов і Люба] одне на одного трошки докірливим закоханим поглядом, і ніхто з них не хотів першим зминути з дороги (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 619.