ЗМО́ВНИЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до змо́вник. Цілком можливо, що в таборі існує своя змовницька організація, до неї Яблучко не знайшов дороги (Ю. Янов., I, 1954, 199); Революційну позицію в гуртку петрашевців займав Спєшнєв. Він додержував змовницької тактики, вимагав організації таємного товариства й підготовки повстання проти царизму (Іст. СРСР, II, 1957, 186); // Такий, як у змовника; таємничий. — Вчора був на мосту на вулиці.— Голос у Марка зробився змовницьким, з хитринкою.— Орися крутилася біля Сергія Золотаренка (Тют., Вир, 1964, 9); — Капкан! — сказав Мача і подивився на Юру змовницьким поглядом (Багмут, Щасл. день.., 1959, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 630.