ЗМУЖНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до змужні́ти.
2. у знач. прикм. Який змужнів, досяг повного фізичного розвитку; дорослий; // Загартований у боях, праці і т. ін. Два роки тому попрощався він з юністю своєю в палаючому селі, де лишив свого батька, і тепер повернувся сюди змужнілим воїном (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 52); // В якому виявляється повний фізичний розвиток, змужніння. Цей несподіваний змужнілий голос прорізався у нього вперше в житті (Собко, Звич. життя, 1957, 285); Я був худеньким хлопчиком. Ходив у п’ятий клас… Тепер змужнілим почерком Описую той час (Шпак, Вибр., 1952, 144).
3. перен. Який досяг найвищого ступеня, найбільшого розквіту в своєму розвитку.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 635.