ЗМІЦНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зміцні́ти.
2. у знач. прикм. Який загартувався фізично, укріпив здоров’я; здоровий. Запах життя, здоров’я, землі сп’янив ще не зовсім зміцнілу Марину (Дмит., Наречена, 1959, 169); * Образно. Берези білі Зросли, стоять високі та зміцнілі, І молодняк долину обгорта (Дор., Тобі, народе.., 1959, 81); // Який став мужнішим, твердішим. Одкашлявся старий. Поважно нахмурив брови, по-новому зашуміли струни… Залунав зміцнілий голос (Вас., Вибр., 1950, 195).
3. у знач. прикм., перен. Більш надійний, постійний, тривалий. Відображенням зміцнілої бойової дружби російського і українського народів була і безприкладна в історії одинадцятимісячна оборона Севастополя під час Кримської війни 1853-1856 рр. (Ком. Укр., 5, 1967, 66).
4. у знач. прикм. Більш розвинутий, могутніший, впливовіший. Не ослабленою, як на те надіялись вороги, а ще більш могутньою і зміцнілою вийшла соціалістична держава з війни (Іст. укр. літ., II, 1956, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 625.