ЗНАДВО́РУ, рідко ІЗНАДВО́РУ, присл., розм. З зовнішнього боку приміщення; ззовні. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Л. Укр., III, 1952, 649); Сьогодні після невеселої вечері Созоненко замкнув зсередини і знадвору свою простору крамницю (Стельмах, II, 1962, 92); // З двору, з подвір’я. Бурмістрові слова були заглушені якимсь гомоном ізнадвору (Фр., VII, 1951, 434); Валентин Модестович мимоволі глянув собі на ноги: чи не приніс, бува, бруду знадвору? (Шовк., Інженери, 1948, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 637.