ЗНА́ДОБА, и, ж.
1. розм. Те саме, що потре́ба. [Глоба:] Найбільш вхвалив я тебе за те, що кожне твоє слово гостре. [Явдоким:] Сам його сталю, сам і гострю та ще й не на торг, а задля хатньої знадоби (Кроп., V, 1959, 166).
2. збірн. діал. Речі, потрібні для чого-небудь. Вони притягли з собою кілька чималих козубів з трісками, полінами, та іншою знадобою для купальського вогнища (М. Ол., Леся, 1960, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 637.