ЗНАПАСТИ́ТИ, ащу́, асти́ш, розм., рідко. Те саме, що занапасти́ти. — Нехай же так важко тобі, як ти знапастив мене! — Тебе і себе, дівчино! (Вовчок, І, 1955, 152); «Доню, доню, в темні нічки Знапастиш ти черевички!» Мати правдоньку казала: Черевички я стоптала (Щог., Поезії, 1958, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 642.