ЗНАХАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш і ЗНАХАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., заст. Займатися знахарством. Знахар зараз раду дав (Давненько вже у пеклі знахарував) (Вовчок, VI, 1956, 274); Віддавна вже трудився [Гаєвий] натяганням людських ніг і рук. Брався знахарювати й до худоби (Март., Тв., 1954, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 646.