ЗНЕБА́РВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знеба́рвити.
2. у знач. прикм. Який став безбарвним, втратив яскравість кольору. Хай спливає в потоках осінній знебарвлений лист (Перв., І, 1958, 217); Місячна ніч над полями, знебарвлений краєвид (Ю. Янов., II, 1954, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 651.