ЗНЕНА́ВИСТЬ, і, ж. Почуття сильної ворожнечі, недоброзичливості, огиди; ненависть. В оці [мачухи] було стільки лихої втіхи, зневаги та видимої зненависті, що Параскіца терпла вся (Коцюб., І, 1955, 268); Альоша схопився на ноги і, не тямлячи себе з гніву, кусаючи губи з образи й зненависті, плюнув в обличчя Пувичці (Мик., II, 1957, 220); Сотні тисяч синів України прославили героїчними подвигами свою прекрасну Батьківщину. Любов до Батьківщини і зненависть до ворога перемагали в них страх перед смертю (Панч, В дорозі, 1959, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 656.