ЗНЕО́БАЧКА, присл., діал. Зненацька. Одного вечора сидимо ми з Чайчихою у хаті.. Коли знеобачка Настин регіт почувся (Вовчок, І, 1955, 266); Біжу на вгород [город] і знеобачка німця вздріла — із соняшника випнувся (Коп., Навколо полум’я, 1961, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 656.