ЗНЕОХО́ТА, и, ж., розм.
1. Те саме, що небажа́ння.
2. Стан байдужості до чого-небудь. — Цікавий сон? Ну, то розказуй. — Вона любила сни. Але він зразу замовк. Знеохота опанувала його (Коцюб., II, 1955, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 657.