ЗНЕРВО́ВАНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. знерво́ваний 2. Піп стояв уже не з своєї волі — його приковував грізний княжий гнів та його надмірна знервованість (Ле, Наливайко, 1957, 122); Заважав [Тетяні Василівні] думати гострий Діжин голос, бо вносив він якийсь неспокій, якусь знервованість у звичну течію засідань, нагадував давні роки, коли й вона отак гарячкувала, доводила щось комусь, змагалася, сперечалася, відвойовувала (Загреб., День.., 1964, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 657.