ЗНЕРУХО́МІТИ, ію, ієш, док., рідко. Стати нерухомим, застигнути на місці. Міцніше обіперся [Кукулик] ліктями об стіл, знерухомів ще більше, щоб не пропустити жодного секретарського слова (Загреб., День.., 1964, 279); Черепахи, як правило, не живуть у неволі. Знерухомівши десь у кутку кімнати, вони повільно вмирають… (Наука.., 1, 1967, 33); // Заціпеніти, завмерти від сильних переживань, почуттів і т. ін. Несподівано побачивши перед собою сина свого шефа, тільки на одну секунду знерухомів Самійло Овсійович (Шовк., Людина.., 1962, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 658.