ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗНЕСЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. знесла́влять; док., перех.
1. Розпускати плітки про кого-, що-небудь, позбавляти доброго імені; ганьбити, ославляти. Князь, людина виняткової чесноти, не міг попустити, щоб його ім’я знеславлювали (Кочура, Зол. грамота, 1960, 328); Плетуха з плетух [Гедзиха], кого хоче обнесе по всім селищі, виганьбить, викляне, знеславить нізащо (Мур., Жила.. вдова, 1960, 58).
2. Принижувати, безчестити кого-, що-небудь негідними, ганебними вчинками; // тільки док. Позбавити дівочої честі. — Джаннотто, ти знаєш сам, як тяжко ти мене зневажив, дочку мою знеславивши (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 124); // Применшувати чию-небудь добру славу. Син разом з батьком ходить дорогою до заводу, пірнає під домну,— о, рід наш домну не знеславить (Ю. Янов., І, 1954, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 659.