ЗНЕ́ХТУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. також ким, чим. Поставитись до кого-, чого-небудь з погордою, зневажливо, без належної поваги.— Мені вся нагорода, що ви мене прийняли за шматок хліба, не знехтували мене, сіро́му (Барв., Опов.., 1902, 196); Леонтій знехтував навіть обласним театром, куди його запрошували на комічні ролі як артиста-самородка (Вол., Місячне срібло, 1961, 273).
2. також чим. Залишити без уваги, не взяти до уваги що-небудь. Павло палко боронив Денисового батька, та почуття образи не залишало його: чому старий знехтував його пораду й досі не прийшов до цеху (Тулуб, Людолови, I, 1957, 121); Якщо знехтувати тяжінням планет, то можна сказати, що тіла, одержавши поштовх, рухатимуться нескінченно довго (до наступного зіткнення) (Наука.., 10, 1963, 5).
3. розм. Зробити ні до чого не придатним, зіпсувати. Випав дощ і загасив пожежу. Чого не знехтував пекельний вогонь, то те докінчила дощова вода (Мирний, IV, 1955, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 660.