ЗНИ́ДІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до зни́діти; // у знач. прикм. Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою (Л. Укр., III, 1952, 124); // Зів’ялий, чахлий (про рослини). Кілька, ще прадідом посаджених яблунь чорніли на садибі дуплами й хилилися до землі зниділими вітами (Чендей, Поєдинок, 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 661.