ЗНИ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗНИ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех.
1. Вбиваючи, нищачи і т. ін., припиняти існування кого-, чого-небудь, призводити до загибелі, смерті. Якщо ворог не здається — його знищують (Укр.. присл.., 1955, 426); Філоксера.. може з часом знищити всі виноградники (Коцюб., І, 1955, 201); // Руйнувати, псувати що-небудь, ламаючи, рвучи і т. ін. Я знищую [у думках] жалюгідні халупи і замінюю їх невисокими гарними будинками (Довж., І, 1958, 25); — Треба сховати портрет, щоб вороги не знищили (Козл., Весн. шум, 1952, 46); // Скасовувати, ліквідувати що-небудь. Відновлюючи з допомогою окупаційних військ владу поміщиків і капіталістів, гетьманський уряд знищував громадські свободи, жорстоко придушував революційні виступи робітників і селян (Вісник АН, 1, 1957, 32); У жовтні 1917 року пролетарська революція знищила ненависний народові капіталістичний лад (Програма КПРС, 1961, 4).
◊ Зни́щувати (зни́щити) до пня див. пень.
2. Припиняти, усувати (дію, вияв і т. ін. чого-небудь). Неволя знищувала його [народу] душу, занепад глушив йому силу (Мирний, V, 1955, 416); Війна знищила всю красу життя (Загреб., Європа. Захід, 1961, 70); Смерть єдиного сина, загибель маленького гостроокого і тямковитого хлопчика, знищила його щастя (Голов., Тополя.., 1965, 108); Він хотів знищити в своїй душі залишки сумнівів (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 128).
3. розм. З’їдати, випивати все, нічого не залишаючи. Знищуючи вафлі, Кіра поспішила до трамвая (Коп., Тв., 1955, 285).
4. перен., розм. Пригнічувати, принижувати кого-небудь своєю вищістю, перевагою в чомусь; // Критикувати. Між іншим, сей професор знищив страшно мою «Блакитну Троянду», казав, що я собі нею попсувала репутацію і тепер мушу поправити свою славу іншою драмою (Л. Укр., V, 1956, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 664.