Слово "знудити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗНУ́ДИ́ТИ, зну́джу́, зну́ди́ш, док., розм.

1. перех. Ви́кликати нудьгу в кого-небудь. Зразу забавляла її гутірка того пана, але опісля знудила монотонність і обмежений кругозір його думок (Фр., II, 1950, 292); Марія Адамівна перепросила юнака, що знудила його своїми скаргами, і швидко пішла у свою кімнату (Гжицький, Вел. надії, 1963, 22); [Сейсмос:] Та гра вкінець знудила нас (Гете, Фауст, порекл. Лукаша, 1955, 304); // безос. Не дай боже, зробила б так природа, щоб після теплого, зеленого літа відразу зима починалася! А коли вбилася поміж ними осінь, знудило тебе дощем та туманом, ти після неї зимі он як радієш! (Мур., Бук. повість, 1959, 139); // Довести до знемоги, дуже виснажити. Я тільки раз в житті могла витримати один сеанс [спіритизму] до кінця і то потім як заснула, то аж у другій годині дня прокинулась, так то мене знудило і змучило (Л. Укр., V, 1956, 396); Як то висушила людину хвороба, як знудила! Лежить хлопець пластом, тільки губами спраглими ворушить, тільки дише важко, поривно (Збан., Сеспель, 1961, 369).

2. неперех., чим. Відчути, що набридло, спротивіло що-небудь. Ти весела, світом рада, Тобі милий світ!.. Живо, живо світом знудиш, Тяженько здихнеш (Рудан., Тв., 1956, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 672.