ЗНУЩА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. знуща́тися. Хлоп і подумати не смів, Щоб проти панського бажання Робити щось, а як не міг Знести неволі та знущання, То кидав все, в чужину біг (Фр., X, 1954, 282); В кількох словах він переказав розповідь вітробалчан про лободу в хлібі, про знущання над солдатками, над біднотою, про «холодну» при волості (Головко, II, 1957, 630).
2. Зла насмішка, глузування. П’ять довгих років старанно й сумлінно прислуговував він пану Бжеському, гнувся, терпів грубі жарти і знущання примхливого пана (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4); Піонери колгоспного руху пам’ятають, як шипіла куркульня, яким градом знущань осипала вона їх голови (Рад. Укр., 26.VІІ 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 673.