ЗНІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Який знітився, зігнувся, зіщулився. Вдруге і втретє дзвонив телефон, а вона все не рушилась, принишкла, знічена (Гур., Друзі.., 1959, 101); За низеньким столиком схилилась знічена постать дівчинки (Збан., Між.. людьми, 1955, 155).
2. перен. Збентежений чимось, зніяковілий. Хлопець сидить ніби аж трохи знічений прилюдним сусідством з нею, з юною шкільною красунею (Гончар, Тронка, 1963, 140); — Та я хіба що? — заїкуючись, виправдувався знічений Харитон.— Хіба ж я проти? (Смолич, Мир.., 1958, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 669.