ЗНІЯКОВІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. зні́якові́ти. — Правда ж, чудесна річ [роман]? — сказала дружина.. —Умгу… Я теж,— муркнув Федір Якович і почервонів. Він збоку, одним оком, глянув — чи не помітила дружина його зніяковіння? (Донч., VI, 1957, 197); Він подумав, що викладач насміхається з нього. Почуття це викликало в ньому ще більше зніяковіння (Тют., Вир, 1964, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 669.