ЗОДЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗОДЯГТИ́ і ЗОДЯГНУ́ТИ, дягну́, дя́гнеш; мин. ч. зодя́г, ла́, ло́ і зодягну́в, ла, ло; док., перех., розм. Те саме, що одяга́ти. Вона мовчки зодягала чорну керсетку, спідницю кубову та ще сорочку з дрібним вирізуванням (Кос., Новели, 1962, 86); Зодягли вони скафандри, випливли на поверхню моря, глянули, а з морського дна, з чорної прірви жевріє світло (Тют., Вир, 1964, 41); — Фото маєте? — діловито запитує хлопець.— Я зодягну форму, ви мене клацнете… (Ю. Янов., І, 1954, 207); Сиріт годує, зодягає і повністю утримує колгосп (Кучер, Дорога.., 1958, 21); Не раз він був у відчаї, що не може зодягнути її [дружину] по-людськи, а вона заспокоювала його, що колись і в них усе буде (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 678.