ЗОЛОТИ́ТИ, лочу́, ло́тиш, недок., перех.
1. Покривати золотом (у 1 знач.) або позолотою. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Кінчилося літо. Осінь непомітно золотила сади, розсипала багрянець (Кочура, Родина.., 1962, 49).
2. Освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку. Вечернє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило (Шевч., II, 1963, 43); Далеке полум’я золотило листя на тополях над Лошшю (Десняк, Вибр., 1947, 50).
3. перен. Робити привабливим; прикрашати. Мірне гойдання брички розкішно вколисувало його, а його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ (Фр., V, 1951, 324).
◊ Золоти́ти пілю́лю див. пілю́ля; Золоти́ти ру́ку кому — давати гроші кому-небудь за певну послугу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 681.