ЗОЛОТУ́ШНИЙ, а, е, розм.
1. Який хворіє на золотуху (у 1 знач.). Цілком несподівано мені довелось почути казку. Її розповіла золотушному хлопцеві мала дівчинка, забавляючи його близько мене (Ю. Янов., II, 1958, 99); // Викликаний, спричинений золотухою. Золотушні рубці.
2. Кволий, чахлий. Молодий панок, ..щось миршавеньке, золотушне, із вишаруваною, як скло, лисиною, гидливо кривив губи (Вас., І, 1959, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 683.