ЗОПРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зопрі́ти; // у знач. прикм. Козак Мамай перетрусив зопрілий сніп соломи в мокрому кутку та й ліг собі на бік (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 85); По тротуару, підтримуючи руками шаблі, підтюпцем бігли зопрілі поліцаї (Панч, І, 1956,62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 686.