ЗО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зора́ти. Куксиха вийшла на свою толоку, щоб огледіти землю, зорану на жито (Барв., Опов.., 1902, 332); Зораний з осені грунт краще використовує осінні опади і талі води весною (Колг. Укр., 9, 1961, 30); Василь Карпович побачив безмежну рівнину, зорану воронками. Тут пройшла війна (Донч., Секрет, 1947, 62); Лише зоране зморшками чоло і вдумливі очі говорять про те, що пристрасті не чужі цій людині (Галан, І, 1960, 463); // у знач. прикм. Навкруги чорніло зоране поле, а згори, від повного місяця, лилось блакитне холодне сяйво (Коцюб., І, 1955, 104); Та вогонь розмову обрива, Зорана двигтить передова (Рудь, Дон. зорі, 1958, 43); //зо́рано, безос. присудк. сл. Де поле зорано,— меди пшениць пливуть (Рильський, III, 1961, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 686.