ЗОСТАНО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. зостано́влять, док., перех., розм.
1. Припиняти чий-небудь рух; зупиняти. Коней зостановили біля ниви (Мирний, IV, 1955, 243).
2. Примушувати залишатися де-небудь; не відпускати. Настя візьме до себе погодувати Галю та й цілий день продержить і ночувати зостановить (Мирний, IV, 1955, 70).
3. Не радити щось робити, утримувати від чого-небудь. Проценко мав був щось сказати. Довбня рукою зостановив його (Мирний, III, 1954, 248).
4. Затримувати, зосереджувати на кому-, чому-небудь (погляд, очі, увагу і т. ін.). Христя не знає, куди свої очі напрямити, на чому їх зостановити (Мирний, III, 1954, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 694.