ЗРАДЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Здатний на зраду, на підступний, віроломний вчинок. Андрій мовчки посміхається: роля зрадливого сина Бульби йому дуже подобається… (Вас., І, 1959, 153); У лісах над Ірпінем чатує зрадливий і підступний ворог— і Щорс часто відвідує околиці Києва, розмовляє з розвідниками, що побували в тилу у ворога (Скл., Легенд. начдив, 1957, 61); Коли їх [паліїв війни] слуги, плазуни зрадливі, Підіймуть руки на всесвітню правду, На дружбу нашу чисту,— горе їм! (Рильський, III, 1961, 9); // Власт. зрадникові. Гончар не помітив ні її ластовиння, ні синюватих уст, ні тієї щербинки в зубах, що була вірною прикметою зрадливої вдачі (Стельмах, І, 1962, 301); Рвалася [Любов Прохорівна] на простір полетіти прибраним метеликом, ледве тамуючи зрадливі думки (Ле, Міжгір’я, 1953, 51); // Здійснюваний зрадником. Звістка про зрадливий напад на Мартинка блискавкою рознеслася з уст в уста, і кожен козак готував себе до бою в найближчу хвилину (Ле, Наливайко, 1957, 259).
2. Який порушує вірність у коханні, дружбі; невірний. Не виходить чорнобрива Із темного лугу, Не виходить зрадливая… (Шевч., II, 1963, 152); То ти вже про те і не згадуєш, ні,— Що серце давно віддала ти мені? Те миле й зрадливе серденько своє! (Л. Укр., IV, 1954, 83); * Образно. Місяць березень брехливий і зрадливий — то до зими тулиться, то до весни (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 36).
3. перен. Який має, містить у собі несподівану небезпеку. Ця тиша могла бути зрадливою, через це тривога не зникала (Шиян, Партиз. край, 1946, 137); Перед його очима Анка по коліна загрузла в зрадливе болото, в тайгову трясовину, що сховала свій смертельний капкан під веселим зеленим килимом (Донч., II, 1956, 53); // Який виказує, виявляє те, що хотілося б приховати, затамувати. За порогом Христя, закриваючи за собою двері, відчуває зрадливе, неприємне тремтіння в ногах (Рибак, Зброя.., 1943, 182); Не міг [Харитон Максимович] глянути на Тамару, заплющував очі, щоб бува зрадлива сльозинка не впала на Тамарину руку (Хижняк, Тамара, 1959, 8); // Який може підвести в потрібний момент; ненадійний. Тепер же я маю тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви [І. Франко].., запрошуючи мене до роботи, та й взятись до тієї роботи так завзято, як тільки дозволить мені моє зрадливе здоров’я (Л. Укр., V,1956, 211).
4. перен. Який легко і часто змінюється; мінливий. Зрадлива доля мужича..— неврожай, чи градом хліб побило, чи пожежа змела двір, чи чума, сибірка на худобу, лишився без тягла…— був хазяїн і нема! (Головко, II, 1957, 514); Навкруги чорне страшне море, безодня води й гніву. Воно іноді поманить ласкавою синьою фарбою, ..почне чарувати. А натура його зрадлива (Ю. Янов., II, 1958, 41).
5. перен. Який може ввести в оману; обманливий. Знову завмирає в чеканні стражденне хліборобське серце, плекає зрадливі сподівання, марить тим житнім колосочком, тим дрібним, але своїм зернятком, на якому тримається його життя (Стельмах, І, 1962, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 697.