ЗРА́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зра́нити. Вовкун оглянув зранену литку (Фр., III, 1950, 27); Зранені на гострому камінні ноги нестерпно боліли (Донч., IV, 1957, 32); Я була надто сильно зворушена й зранена заявленням і тайною Василя (Коб., II, 1956, 315); * Образно. Німці не сподівались, що зранена, пошматована земля оживе знову і буде боротися (Цюпа, Назустріч.., 1958, 231); // безос. присудк. сл.— Тебе зранено, синку, чи не з ляхами бився? (Коцюб., І, 1955, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 699.