ЗРИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗІРВА́ТИСЯ, зірву́ся, зі́рве́шся, док.
1. Переставати триматися на чому-небудь; відокремлюватися від чого-небудь (про щось зачеплене, прикріплене або те, що висить і т. ін.). Коли вони підходять до полиць з посудом, одна з полиць зривається і ціла гора металевих каструль і тарілок з гуркотом валиться на голови поліцаїв (Коч., II, 1956, 189); Щука.. блиснула проти сонця широченним золотавим боком і пішла вглиб.— Зірвалася?! — Ні,— Борис уже підтягав зморену щуку назад (Собко, Біле полум’я, 1952, 86); Опівночі засув біля сінешніх дверей знову з гуркотом зірвався з петлі (Коз., Гарячі руки, 1960, 198); // Відокремлюючись від гілки, падати додолу (про листя, плоди і т. ін.). Коли черв’як торкнувся плоду, Той плід зривається з гіллі (Підс., Героїка, 1951, 75); Жовтий лист, зірвавшись з гілки, тихо опускається додолу, крутячись, мов метелик (Мирний, IV, 1955, 83); // Звільнятися від яких-небудь пут, прив’язі і т. ін., розриваючи їх. Корова, зірвавшися вночі з посторонка, вискочила з подвір’я (Фр., IV, 1950, 29); Він [собака] зірвався з прив’язі і заховався за бочками, що стояли на палубі (Трубл., І, 1955, 169); // перен., розм. Раптово втрачати витримку, самовладання, контроль над собою, не мати сили стримати себе. Як я перемучився за ті дні.. Борюсь, не подаю Маринці виду, що мені тяжко, але зриваюся… (Речм., Твій побратим, 1962, 146); Мені розповідав Шухновський про Петрову поведінку в класі. День, два, три може сидіти, як усі діти, а потім зірветься. Інакше він не може (Збан., Малин. дзвін, 1958, 167); Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (Кучер, Трудна любов, 1960, 5).
Як (ні́би і т. ін.) з гіллі́ (з ланцюга́, з це́пу) зірва́тися — уживається на означення поведінки, дій людини, яка втратила витримку, контроль над собою або яка відчула себе на волі. Дознався ж [пан], що Оксана вже звінчана.. Побіг до отця Андрія, як з гіллі зірвавсь (Вовчок, І, 1955, 88); Як з цепу зірвався Максим, так помчався додому (Мирний, І, 1949, 212); Салагатова не було — той останнім часом ніби з ланцюга зірвався.. То він у морі, мов нерпа, годинами бльохався, то йшов у місто (Збан., Сеспель, 1961, 128).
2. Падати вниз, не втримавшись на чому-небудь. Пісок, глина, невеличкі камінці зривались з-під його ніг і котилися додолу (Мирний, І, 1954, 250); Місяць підіймається вище, і краплі, зриваючись з дерев, мерехтять самоцвітами (Стельмах, І, 1962, 341); З високих круч луна орлиний клекіт. Лиш тихі води все стоять мовчазно, І тільки часом камінь з круч зірветься (Л. Укр., І, 1951, 133); // Падати, скочуватися, зсовуватися, втративши опору, рівновагу. Він дравсь на круті гори, зривавсь (Вовчок, І, 1955, 330); [Меланка:] Скільки раз Зривалася і падала я з кручі, І в розпачі, щоб вогник не погас, Чіплялася за терен я колючий… (Коч., Свіч. весілля, 1944, 128); На гребені кам’яного перевалу зірвався в прірву матрос Остапенко, але навіть не скрикнув, щоб не сполохати ворога (Кучер, Голод, 1961, 282); // Рвучко зміщатися, зсуватися з чого-небудь.
3. Рвучко вставати, підніматися або дуже швидко залишати якесь місце; схоплюватися. Вкладався [Підпара] і лежав причаївшись, але раптом зривався і шарив по долівці рукою, поки не знаходив сокири (Коцюб., II, 1955, 74); Юрко зривається з місця і біжить стежками до Ілька на городи (Козл., Пов. і опов., 1949, 56); Зірвалися вони того дня до зорі світової і побігли усі.. до Дніпра вмиватися (Вовчок, І, 1955, 301); Горобці зірвались з конопель і полетіли на сусідню смужку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 15); // у сполуч. із сл. на біг, на рись, в галоп і т. ін. Різко прискорювати рух; переходити на швидку ходу, біг. Скільки не примушувала вона себе не поспішаючи йти вулицею, ноги самі зривалися на біг і втримати їх не вдавалося (Собко, Справа.., 1959, 16); Конячка.. стишилася, дрібно перебираючи ногами, пішла поволі, хоч усе норовила зірватись на труську рись (Збан., Сеспель, 1961, 338); // перен., розм. Раптово залишати якесь місцеперебування, кидати якусь роботу і т. ін. Нікого не заманювала думка на вільні степи, на далекі сторони. Чого його з місця зриватися та втрачатися, коли тут і на нашу долю буде?.. (Мирний, IV, 1955, 241); В запитанні не було тривоги, але Степан зрозумів натяк дівчини: чи не зриватися з ночівлі, маскуючи місцеперебування загону напередодні такої операції (Ле, Право.., 1957, 204).
Зрива́тися (зірва́тися) на [рі́вні] но́ги див. нога́.
4. Поривчасто, різко починатися (про бурю, дощ і т. ін.); починати дути (про вітер). Зривається буря від краю до краю, бурхочуть навколо вали (Граб., І, 1959, 58); Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58); Зараз зірвався такий вітер, що аж гуде (Коцюб., III, 1956, 170); // на що, безос. Повертати на початок чого-небудь. Над осіннім степом, повитим млою, повзли сірі хмари низько-низько. От-от зірветься на дощ (Цюпа, Назустріч.., 1958, 202); // тільки недок. Іти час від часу (про дощ, сніг), дути сильно, поривами (про вітер). Йшла пізня осінь.. Часом зривався дрібний дощ, холодний, уїдливий (Коцюба, Нові береги, 1959, 313); Над селом розгулялась метелиця. З битого шляху зривався наполоханими табунами коней пронизливий вітер (Стельмах, II, 1962, 383).
5. Починати раптово звучати; доноситися, лунати, розлягатися (про звуки). Як галячий клекіт, зривається і регіт, і крик і вихориться понад головами веселого зборища (Мирний, І, 1954, 217); Між гостями зривається гуртова пісня і зразу набирає сили (Вас., III, 1960, 193); Стрілянина зривалась то в одному, то в іншому місці в степу (Гончар, Таврія.., 1957, 651); Бурливі оплески, що зірвалися по тій промові, тривали досить довго (Фр., III, 1950, 214).
◊ Зрива́ється (зірва́вся) го́лос: а) голос раптово переривається від надмірного напруження або хвилювання. Голос Розенберга тремтів і зривався (Шовк., Інженери, 1956, 63); Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (Коцюб., II, 1955, 58); б) голос раптово переходить на інший тон. За літо всі [школярі] повиростали, загоріли, зміцніли, в деяких уже починають зриватися голоси (Собко, Скеля.., 1961, 24); Голос його тремтів і зривався на високі ноти (Кир., Вибр., 1960, 316); Зрива́тися (зірва́тися) з го́лосу — раптово втрачати голос, замовкати від надмірного напруження або хвилювання. Безхатько зірвався з голосу і, пополотнівши, ніби заморожений, застиг посеред хати з роззявленим ротом (Юхвід, Оля, 1959, 279); Бояри загомоніли. Судислав, намагаючись перекричати їх, зірвався з голосу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 50); Зрива́тися (зірва́тися) з язиќа (з уст, губі́в): а) взагалі звучати (про слова, фрази). Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 220); б) звучати раптово, ніби мимоволі. Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Л. Янов., І, 1959, 436).
6. перен., розм. Не виходити, не вдаватися або не відбуватися через що-небудь (про якусь справу, певний задум і т. ін.). Зустріч зривалася з нашої провини (Шиян, Партиз. край, 1946, 184); — О, знову зривається репетиція! — сплеснула в долоні дівчина (Автом., В. Кошик, 1954, 40); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися. Все — за це. Ну, а коли зірветься.., не лізьте згарячу. Бережи хлопців і себе (Головко, II, 1957, 539); // Не виконуватися, порушуватися. Гід сперечався з керівником групи, наполягав на негайному від’їзді, бо треба ще три замки оглянути, твердив, що зривається графік (Хижняк, Килимок, 1961, 60); // Зазнавати невдачі. — Сьогодні або розгромимо куркулів, і тоді перемога наша, або ж, коли не вистачить сил, зірвемося, і тоді з колективізацією буде важкий, а може, й непоправний провал (Епік, Тв., 1958, 86).
7. перен., розм. Вступати, приступати. Видно, він і сам се брав у тямки, через те й ні в які розмови з людьми не зривався (Барв., Опов.., 1902, 306); В хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається (Вишня, І, 1956, 253); // Поспішно або необдумано вирушати кудись. Раз уже зірвався йти до народовців у гості, цікаво заглянути й до новоспеченого «Діла», що там заспівають (Кол., Терен.., 1959, 352); Їй [Катрі] тільки того й треба, щоб він [Пилипко] не зірвався в такий холод в таку далеку путь! (Мирний, IV, 1955, 292); // тільки недок., рідко. Мати намір, бажання що-небудь зробити; пориватися. До праці я вчора зривавсь, Пив солод надій, а сьогодні? Куди він, мій порив, дівавсь? (Граб., І, 1959, 376).
8. тільки недок. Раптово, стрімко обриватися (про рельєф). За ..ожередами дорога з степу круто зривається вниз — гребля внизу під високими вербами з млинами ліворуч на великому ставу (Головко, II, 1957, 189).
9. Стрімко підніматися, злітати вгору. Жодна з ракет не зривалася вгору (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 282); Дівчина вкинула в піч усі клаптики паперу, і полум’я весело загуло, зриваючись угору, до комина (Собко, Біле полум’я, 1952, 249).
10. рідко. Розриватися на частини під дією вибухівки; вибухати. [Ганна:] Тут і міни, і снаряди лежать у землі, що не зірвалися (Мороз, П’єси, 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 702.