ЗРО́ЩЕНИЙ, а, е
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зрости́ти. А навкруг — які навкруг хліба!.. Зрощені руками трударів Колоски, що й вітер не хита (Гірник, Сонце.., 1958, 28); Я внук гречкосія, Я син агронома, Я зрощений в місті інтелігент (Мур., Осінні сурми, 1964, 23); Радянським людям, вихованим Комуністичною партією, зрощеним соціалістичним ладом, притаманні почуття свідомості і громадського обов’язку (Ком. Укр., 10, 1962, 20); // зро́щено, безос. присудк. сл. Цією роботящою рукою І колос зрощено, і зведено твій дім! (Бичко, Вогнище, 1959, 25).
2. у знач. прикм. Який зрісся. Брови її високі і зрощені в’юнкою чорною гадючкою на чолі білому чорніли,— щось недобре віщували (Вовчок, І, 1955, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 716.