ЗРУ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зруба́ти. Кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління (Коцюб., І, 1955, 224); Господар на землі своїй, Народ посадить ліс новий На місці зрубаного лісу (Рильський, II, 1956, 303); // зру́бано, безос. присудк. сл. Сотні дубів, лип і кленини в кілька обхватів зрубано (Стор., І, 1957, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 717.