ЗРУЙНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. Розвалитися (від часу, негоди і т. ін.), перетворитися на руїни. [Єгиптянин:] Переходи робити довші в них [пірамідах], та се дарма,— вони либонь тоді були б ще кращі і вже б не зруйнувалися ніколи (Л. Укр., II, 1951, 246); Ми бачим, що речі розпастися можуть скоріше, Як народитися знову. І часто все те, що в колишні, Давноминулі часи зруйнувалося, звалищем стало, Потім на протязі років наступних і цілих століттів [століть] Вже відновитись не в силі (Зеров, Вибр., 1966, 140); // перен., рідко. Розоритися. Пан не зруйнується, як скількись кліток поля перелітує пустирем (Сл. Гр.).
2. перен. Порушитися, зникнути. Вершник наближається. І вона [Чайчиха] пізнає, що це не святий Юрій, а панський лановий з канчуком. І їй стає боляче.. тому, що так жорстоко зруйнувався світ видінь, і вона раптом збагнула страшну частку своєї долі (Стельмах, І, 1962, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 718.